Василь Овсієнко

Громадський діяч, член Української Гельсінкської групи, політв'язень, співкамерник В. Стуса, публіцист, історик дисидентського руху, працівник Харківської правозахисної групи.

За виготовлення та поширення у студентські роки літератури самвидаву у березні 1973 р. ув'язнений на 4 роки в таборах Мордовії. У 1979 р. знову ув'язнений на 3 роки за сфабрикованим звинуваченням в опорі міліції, 1981 р. – за звинуваченням у проведенні «антирадянської агітації та пропаганди» на 10 років у таборах особливого режиму і 5 років заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Покарання відбував у таборах Пермської області. Звільнений у серпні 1988 р.

Учасник експедиції на Урал, яка восени 1989 р. перевезла в Україну тлінні рештки В. Стуса, Ю. Литвина, О. Тихого, а також щорічних експедицій української громадськості на Дні пам'яті в урочище Сандармох (Карелія) та на Соловецькі острови. Разом із Є. Захаровим підготував чотиритомник матеріалів і документів Української Гельсінкської групи, кілька книжок колишніх політв'язнів, три томи «Міжнародного біографічного словника дисидентів» (2006, 2011). Записав дві сотні автобіографічних інтерв'ю політв'язнів і дисидентів, склав довідки про них.

Лауреат премії ім. В. Стуса (2000), премії ім. І. Огієнка (2006), Міжнародної літературної премії Фундації родини Воскобійників (2006). Нагороджений орденами «За заслуги» ІІІ ступеня (2005), «За мужність» І ступеня (2006), а також орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2009).