Даніель Бовуа

Даніель Бовуа народився 1938 р. на півночі Франції. Оволодівши російською і польською, темою докторської дисертації вибрав історію. Уже тоді зацікавився Україною. Після роботи на посаді директора Центру французької цивілізації у Варшавському університеті (1969–1972) і праці у Національному центрі наукових досліджень у Парижі (CNRS: 1972–1977) захистив дисертацію «Lumières et Société en Europe de l’Est. 1803–1832» («Просвітництво й суспільство у Східній Європі. 1803–1832» (1977), яка тричі була видана польською: «Szkolnictwo polskie na ziemiach litewsko-ruskich» («Польське шкільництво на литовсько-руських землях») (1991) і «Wilno, polska stolica kulturalna zaboru rosyjskiego («Вільно — польська культурна столиця анексованих Росією земель») (2010, 2012).

Д. Бовуа — засновник і очільник Наукового центру польської культури у Лілльському університеті (1978–1992), директор Центру історії слов’ян в університеті Париж І — Пантеон-Сорбонна, єдиного свого роду у Франції (1994–1998). Починаючи з 1980 р., його наукові пошуки зосередилися на історії Правобережної України. Підсумком досліджень стала публікація трьох книжок, які були перекладені польською, російською та українською мовами. Саме вони становлять цей том.

Даніель Бовуа — зарубіжний член Польської академії наук (PAN) i Польської академії знань (PAU) та Національної академії наук України, доктор honoris causa Вроцлавського, Варшавського й Краківського університетів. У 1992–2000 рр. — президент Французької асоціації українознавства (AFEU). На сьогодні в Україні опублікував низку статей, зокрема про Пилипа Орлика, Костомарова як натхненника Проспера Меріме та різнопланові міркування про російсько-польсько-українські взаємодії.